Гемофілія A — це виснажливе та небезпечне для життя захворювання.

 

Для людей, хворих на тяжку гемофілію A, очікувана тривалість життя зазвичай на 5 років менша порівняно з людьми, які не мають гемофілії.1 Хоча лікування гемофілії A з часом покращилося, зі збільшенням очікуваної тривалості життя, пацієнти, хворі на гемофілію A, особливо літньої вікової групи, усе ще страждають від серйозних ускладнень.1,2

 

Хронічні гемартрози є одними з найпоширеніших тривалих ускладнень гемофілії та, окрім захворюваності, пов’язані з пошкодженням суглобів; обмежена активність може призводити до остеопенії та ожиріння.

Потреба в хорошому венозному доступі є критично важливою для пацієнтів, хворих на гемофілію. Отримати доступ до вен може бути складно, особливо в дітей молодшого віку, а повторювана венепункція може призвести до сильних кровотеч/утворення синців та незворотного пошкодження вен, що обмежує доступні ділянки введення лікарських засобів.1,2

Проривні кровотечі (кровотеча, що виникає в період профілактичного лікування пацієнта) залишаються проблемою з рівнями захисту, які пропонуються сучасними схемами профілактичного лікування з введенням FVIII.

Інгібітори все ще залишаються найбільш значущим ускладненням від лікування гемофілії та майже у 30 % людей, які хворіють на гемофілію A (PwHA), відбуватиметься розвиток інгібіторів (анти-FVIII антитіл) після введення екзогенного FVIII.3

У 1970-х і 1980-х роках, поряд із захворюваністю, спричиненою безпосередньо захворюванням, багато пацієнтів, хворих на гемофілію A, були інфіковані ВГС або ВІЛ через заражену кров або препарати крові. І хоча поява концентратів рекомбінантних факторів згортання крові, вірусна інактивація, посилений скринінг та відсторонення від донорства призвели до того, що частота нових випадків інфікування була мінімальною з 1990-х років, загальна поширеність ВГС та ВІЛ у людей, хворих на гемофілію, залишається вищою, аніж у загальній популяції, з частотою 24–35 % та 1,4–17 %, відповідно.4-6

Досягнення в розробці ефективних і безпечних методів лікування гемофілії за останні 50 років призвели до значного збільшення очікуваної тривалості життя осіб, хворих на гемофілію. Кількість багатьох ускладнень гемофілії, зокрема розвиток інгібіторів, внутрішньочерепний крововилив та ураження суглобів збільшується з віком.

Життя з гемофілією A може серйозно вплинути на якість життя, і пацієнти, хворі на гемофілію A, стикаються з низкою проблем на кожному етапі свого життя:7
  • У немовлят та дітей ясельного віку родини можуть намагатися примиритися з початковим діагнозом та мають труднощі в співвідношенні пильності з надмірною опікою.
  • У ранньому дитинстві діти можуть зазнавати труднощів із відчуттям «відмінності» й зазнавати перешкоди в соціалізації через час відсутності в школі або необхідність утримуватися від певних видів активності.
  • У дітей передпідліткового віку виникають проблеми, як-от самостійне керування своїм лікуванням та здоров’ям, а також проблеми з особистістю серед однолітків та відчуттям власного тіла. Вони також можуть почати розсовувати кордони та перевіряти свої межі.
  • Підлітки можуть зазнавати труднощів із дотриманням режиму лікування, освітою та кар’єрними рішеннями, відносинами та переходом на послуги з догляду за дорослими.
  • Дорослі, хворі на гемофілію A, також можуть зазнавати труднощів із дотриманням режиму лікування та можуть мати проблеми з працевлаштуванням, наприклад, розкриттям інформації про своє захворювання та підвищеними потребами у відпустці через хворобу. Окрім того, вони мають враховувати репродуктивні рішення та можуть відчувати брак соціальної підтримки або ізоляцію.

Соціально-економічний тягар гемофілії, з огляду на відсутність на роботі/у школі та оплата довгострокового лікування, є значним.8

Значна еволюція схем лікування гемофілії перетворила її зі смертельного захворювання на хронічне, добре контрольоване захворювання, проте, пацієнти з гемофілією все ще стикаються з багатьма проблемами протягом усього свого життя.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Mauser-Bunschoten EP et al. Haemophilia 2009;15:853–63
  2. Young G. Hematology Am Soc Hematol Educ Program 2012;2012:362–368; 10Zhubi B et al. Bosn J Basic Med Sci 2009;9:271–7;
  3. Whelan SF et al. Blood 2013;121:1039–48
  4. Zhubi B et al. Bosn J Basic Med Sci 2009;9:271–7;
  5. Northcott MJ et al. Haemophilia 2013;19:847–52; 
  6. Forsyth AL et al. Haemophilia 2014;20:44–51;
  7. Cassis FR. Psychosocial care for people with hemophilia. Treatment of Haemophilia Monograph Series 2007. No. 44 http://www1.wfh.org/publications/files/pdf-1198.pdf;
  8. Caroll L et al. Haemophilia 2016;22 (Suppl. 4):38 (poster 60-PP-T)

 

UA/HEM/2002/0013a

Сім питань щодо інгібіторів при гемофілії A

Inhibitors 2
(1) Що таке інгібітори?

Лікування за допомогою екзогенного FVIII може призводити до виникнення нейтралізуючих анти-FVIII антитіл (інгібіторів), які зменшують ефективність лікування за допомогою FVIII шляхом перешкоджання зв’язуванню з тромбоцитами або іншими факторами згортання крові.1

 

(2) Як часто виникають інгібітори?

Інгібітори виникають у 25–30% пацієнтів, хворих на тяжку гемофілію A, та у 3–13% пацієнтів із помірною або легкою формою захворювання. Приблизно у 12–15% пацієнтів із тяжкою формою захворювання розвивається високий титр інгібіторів (≥5 одиниць Бетезда [ОБ]), унаслідок чого пацієнти перестають отримувати користь від терапії FVIII.2–4

 

(3) Чому інгібітори є найбільш значним ускладненням лікування гемофілії A?

Розвиток інгібіторів пов’язаний зі значним збільшенням захворюваності та смертності в людей, які живуть із ВІЛ (PwHA). Окрім зниження якості життя та підвищення вартості лікування, ведення кровотеч є складнішим та супроводжується більшою частотою ураження суглобів порівняно з PwHA без розвитку інгібіторів.5–7 У ретроспективному дослідженні людей, хворих на тяжку гемофілію A, що проводилося в США, наявність інгібіторів була пов’язана з більшою на 40% імовірністю смерті порівняно з людьми без інгібіторів, а також із більшою часткою смертей унаслідок кровотеч.8

 

(4) Коли я маю запідозрити, що в мене/моєї дитини є інгібітори?

Інгібітори слід розглядати як причину стійкої кровотечі, попри достатню замісну терапію з введенням фактора. Наявність нового інгібітора слід запідозрити в будь-якого пацієнта, у якого немає клінічної відповіді на фактори згортання, особливо, якщо така відповідь раніше була.9

 

(5) Як часто треба проводити скринінг на наявність інгібіторів?

Дітям скринінг на інгібітори слід проводити один раз кожні п’ять днів лікування фактором протягом 20 днів лікування, кожні 10 днів лікування фактором між 21 і 50 днем лікування, і, принаймні, два рази на рік протягом 150 днів лікування.

Для дорослих, що понад 150 днів отримували лікування фактором, окрім 6–12-місячної оцінки, будь-яка відсутність реакції на замісну терапію концентратів адекватного фактора в пацієнтів, які раніше мали реакції, є показанням для проведення оцінки на наявність інгібітора.

Вимірювання інгібітора слід також проводити у всіх пацієнтів, які інтенсивно лікувалися понад п’ять днів, протягом чотирьох тижнів із моменту останнього вливання.

Наявність інгібіторів також має бути оцінена до проведення хірургічного втручання або якщо результати аналізу відновлення не відповідають очікуваним, а також коли клінічна відповідь на лікування недостатньо оптимальна в післяопераційний період.9

 

(6) Як діагностують інгібітори?

Підтвердження присутності інгібітора та підрахунок титру виконується в лабораторії, переважно з використанням Неймегенівського модифікованого аналізу Бетезда.9

 

(7) Яке лікування отримують пацієнти, хворі на гемофілію A, які мають інгібітори?

Особи з високим титром інгібіторів не отримують користі від терапії з введенням FVIII, а люди з низьким титром інгібіторів усе ще можуть продовжувати лікування з введенням FVIII, використовуючи вищі дози, а інгібітори з низьким титром іноді можуть зникати самостійно. Для лікування пацієнтів, хворих на гемофілію A, як мають інгібітори, застосовуються препарати шунтуючої дії, індукція імунної толерантності та моноклональні антитіла. Індукція імунної толерантності (ITI) може усувати інгібітори, але процедура обтяжлива, вимагає багато часу, дорога та не завжди ефективна.5-7

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Whelan SF et al. Blood 2013;121:1039–48;
  2. Wight J and Paisley S. Haemophilia 2003;9:418–35;
  3. Gouw SC et al. Blood 2007; 109: 4648–54;
  4. Eckhardt CL et al. Blood 2013;122:1954–62.
  5. Gringeri A et al. Blood 2003;102: 2358–63;
  6. Morfini M et al. Haemophilia 2007;13:606–12;
  7. Recht M, et al. Value Health. 2014;17:744–8;
  8. Walsh CE et al. Am J Hematol 2015;90:400–5;
  9. WFH Guidelines for the management of hemophilia. http://www1.wfh.org/publications/files/pdf-1472.pdf, access April 2020

 

UA/HEM/2002/0013a
white balance 2

Гемофільна артропатія

Hemophilic arthropathy

 

Ранніми клінічними ознаками гемартрозу є підвищене відчуття тепла або «аура» над ураженою ділянкою та дискомфорт при русі, що супроводжується болем, запаленням та вкрай обмеженою рухливістю.

Суглоби, у яких виникають повторні кровотечі (зазвичай три або більше протягом 6-місячного періоду), класифікуються як суглоби-мішені.

Повторні кровотечі в суглоби-мішені зазвичай призводять до незворотного пошкодження суглоба, що врешті призводить до гемофільної артропатії та артриту.

Запалення в результаті повторних кровотеч може призвести до синовіту, руйнування хряща та звуження суглобової щілини, при чому ступінь ураження суглоба корелює з кількістю кровотеч.

 

hemophilic arthropathy2 

 

Гострі гемартрози зазвичай починаються з легкого дискомфорту та незначного обмеження рухів у суглобі, що супроводжуються болем, набряком суглобів та відчуттям тепла на шкірі. За відсутності лікування крововилив у суглоб призводить до вираженого обмеження рухів.

На жаль, патологічні процеси тривають навіть після зупинки кровотечі, оскільки запалення спричиняє пошкодження заповнених кров’ю суглобів, що призводить до синовіту, що, зі свого боку, збільшує ймовірність частих рецидивів кровотеч у тих самих суглобах (так звані суглоби-мішені).

Останнім етапом цього порочного кола, який спричиняє гемофільну артропатію, є звуження суглобової щілини через втрату хряща, розвиток кісткових кіст та обмеження рухів, що призводить до стійкої втрати працездатності.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. WFH. Guidelines for the management of haemophilia. 2012. Available at: http://www1.wfh.org/publications/files/pdf-1472.pdf [Accessed April 2020];
  2. Franchini M and Mannucci PM. Blood Rev 2013;27:179–84.
  3. Oldenburg J. Blood (2015) 125 (13): 2038–2044.
UA/HEM/2002/0013a
white balance 2
UA/HEM/2002/0013a